Илья Бей

Может ли патриарх Московский назначить врио? Очередная коллизия

Вчера сайт Моспатриархии сообщил, что в связи с продолжительной болезнью митрополита Оренбургского и Саракташского Вениамина Святейший Патриарх Московский и всея Руси Кирилл назначил митрополита Уфимского и Стерлитамакского Никона временным управляющим Оренбургской епархией.

Для того, чтобы оценить законность его действий, рассмотрим соответствующие уставные документы РПЦ.

Итак, согласно гл. IV. ч. 7. "Осуществляя свою каноническую власть, Патриарх Московский и всея Руси:

т) имеет попечение о своевременном замещении архиерейских кафедр;

у) поручает архиереям временное управление епархиями в случае длительной болезни, кончины или нахождения под церковным судом епархиальных архиереев".

Поскольку пункт т) далее не расшифровывается, мы можем предположить, что поскольку епархиальный архиерей избирается Священным Синодом, получая о том указ Патриарха Московского и всея Руси (гл. XVI, ч. 7), то попечение патриарха заключается в обеспечении своевременного созыва Синода (кафедра может вдовствовать не более 40 дней, за исключением особых случаев – ч. 23).

Теперь рассмотрим, как пункт у) соотносится с главой XVI "Епархии". Эта глава предусматривает наличие двух видов архиереев в епархии: епархиального (т. е. правящего) и викарного. О первом сказано следующее (ч. 6): "Епархиальный архиерей, по преемству власти от святых апостолов, есть предстоятель местной Церкви ― епархии, канонически управляющий ею при соборном содействии клира и мирян". Как таковые (ч. 11), "архиереи пользуются всею полнотой иерархической власти в делах вероучения, священнодействия и пастырства".

Поскольку понятие "временно исполняющий обязанности" в этой главе не прописано, мы должны его соотнести с уже имеющимися. Поскольку заболел епархиальный архиерей, "временно исполняющий обязанности" совпадает с оставшейся возможностью, т. е. этот термин оказывается тождественным понятию "викарный архиерей".

Однако, ч. 8 этой главы указывает, что "по мере надобности в помощь епархиальному архиерею Священным Синодом назначаются викарные архиереи с кругом обязанностей, определенных Положением о епархиальных викариатствах, либо усмотрением епархиального архиерея".

Рассмотрим соответствующие разделы Положения о епархиальных викариатствах.

Гл. II. ч. 1 гласит: "Епархиальному архиерею принадлежит высшая власть по управлению викариатством. Викарный архиерей управляет викариатством по делегированию полномочий от епархиального архиерея". А гл III ч. 1 уточняет порядок назначения викариев: "Викарный архиерей назначается на должность (освобождается от должности) по представлению епархиального архиерея определением Священного Синода".

Таким образом, заявленное право патриарха "поручать архиереям временное управление епархиями", не получает ни в Уставе РПЦ, ни в Положении о епархиальных викариатствах РПЦ процедуры реализации, а потому является неосуществимым без нарушения упомянутых документов.

UP 1. Оренбургская епархия входит в состав Оренбургской митрополии. А Положение о митрополиях предусматривает следующее (ч. 4): "Епархии, входящие в состав митрополии (далее — «епархии митрополии»), находятся в прямом каноническом подчинении Святейшего Патриарха Московского и всея Руси (далее — «Патриарха»), Священного Синода, Архиерейского и Поместного Соборов Русской Православной Церкви". Но раз здесь речь идет о "прямом каноническом подчинении", значит правящим архиереем любой епархии, входящей в любую митрополию РПЦ, является патриарх Московский. Тем не менее, в этом же Положении говорится (ч. 18): "Епархиальный архиерей митрополии: а. в пределах вверенной ему епархии обладает всей полнотой прав и обязанностей, предусмотренных Уставом Русской Православной Церкви…". Еще одна коллизия.

РИСУ

Илья Бей

Архиепископ Кипрский Хризостом о посягательствах Москвы

Архиепископ  Кипрский Хризостом о посягательствах Москвы - фото 1
В интервью кипрскому изданию Кафимерини архиепископ Кипрский Хризостом II рассказал о причинах своего решения признать Православную церковь Украины. За этим есть рука Москвы. Но это не то, о чем вы подумали.

- Я сделал это по серьезной причине. Меня пригласил Его Святейшество в феврале прошлого года. Я верил, что смогу продолжить свои усилия, чтобы увидеть всех лидеров и убедить их. Поскольку я в течение 30 лет был представителем Кипрской Церкви на всеправославных конференциях, я знал взгляды всех автокефальных Церквей. Я видел, что одна Церковь хотела вмешаться в границы другой. И я был единственным, кто отреагировал, и я сказал им: «Братья, мы все стали национальными Церквами, сначала мы нация, а затем - православные. Это ошибка". Мы должны быть сначала православными, а потом уже нацией. Православие должно выступить и объединиться.

За исключением четырех Апостольских церквей Ближнего Востока, остальные Православные церкви «родились» в Константинополе, даже после падения [Византии] . Среди них Русская Церковь. К чести Вселенского Патриархата, он передал автокефалию и территории другим Церквам.

В случае с Украиной, которая была митрополией Вселенского патриархата, ее передали Русской Церкви временно, как и в случае с новыми землями в Греции. После падения коммунизма Вселенский Патриархат попросил Русскую Церковь вернуться к отношениям, сложившимся до 1917 года, что было отклонено тогдашним Патриархом Московским Алексием. И вот они приходят сегодня и ведут себя так. И я спросил вселенского патриарха: если существуют каноны, почему же он вмешивается (т. е. Московский Патриархат)?

Я знаю, что сегодня он отторг две епархии от Грузии, епархии от Украины, взял половину христианства (т. е. территории Поместной церкви – прим. И. Б.) у Польши, он взял епархии у Румынии (речь идет о Буковинской и Бессарабской митрополиях – прим. И. Б.). Как он оказался в Америке, чтобы устроить там автокефальную Церковь, кто ему дал право? Такое посягательство на чужие территории вызвали потрясения во всем Православии. Мы, как Церковь, сначала православные, а затем греки, и мы храним это как зеницу ока.

Источник

Илья Бей

Вони справді так думають: РПЦ називає себе матір'ю для Києва

Вони справді так думають: РПЦ називає себе матір'ю для Києва - фото 1
Навіть не знаю, як це коментувати. Просто добірка цитат.

патр. Кирило (03.01.2020): "Вспомним, что святитель Петр был родом с Волыни, что само по себе может вызывать негативные чувства у тех, кто пытается воздвигнуть исторические, культурные, языковые и прочие преграды между нынешними Россией и Украиной. Но никаких преград не существует, пока существует едина Русская Православная Церковь, пока мы с вами отстаиваем духовный, исторический, религиозный базис, который сконцентрирован в служении и жизни единой Русской Православной Церкви — Церкви-Матери и для Волыни, и для Камчатки, и для Архангельска, и для Севастополя".

патр. Кирило (31.01.2019): "Наверное, впервые за, по крайней мере, обозримое время в Православной Церкви приняты в общение люди, не имеющие законного рукоположения и не признаваемые законными иерархами Церковью-Матерью, то есть той кириархальной Церковью, каковой является Московский Патриархат в отношении Украины".

митр. Антоній з Бровар (14.11.18): "Потом такое желание утверждается Церковью-Матерью, которой для нас является Русская Православная Церковь, а после это согласовывается с прочими Поместными Православными Церквами".

В. Легойда (11.09.2018): "Вопрос о консенсусном предоставлении автокефалии многократно обсуждался Церквами, была выработана и согласована процедура этого процесса, предполагающая, что вопрос об автокефалии на Украине может быть инициирован Церковью-Матерью, в данном случае — Русской Православной Церковью, и поддержан всеми остальными Православными Церквами. Мы этого процесса не видим."

патр. Кирило (01.02.2016): "Я сегодня особенно молился о единстве нашей Церкви, о Блаженнейшем владыке митрополите Онуфрии, о епископате Украинской Церкви, которая в тяжелейших исторических условиях сохраняет верность Православию, сохраняя единство Русской Православной Церкви, Церкви-Матери того народа, который вышел из Киевской купели крещения и который сегодня распространился уже на многие страны".

митр. Агафангел (28.05.2008): "Поэтому в последнее время особенно активизировались попытки государственного аппарата Украины вмешаться в жизнь канонической Церкви, навязать ей разрыв с Матерью – Русской Православной Церковью."

А ось твердження московсько-православного публіциста Дмитра Скворцова, опубліковане на офіційному сайті УПЦ (24.03.2020): "В каноническом праве понятия «Церковь-Мать» вообще не существует". І хто з них бреше?.

Илья Бей

Статутні документи УПЦ і ПЦУ: порівняльний аналіз – висновки

Висновки

У своєму аналізі статутів єп. Сильвестр доходить таких висновків:

"Як зазначено, Українська Православна Церква є самокерованою з правами широкої автономії у складі Руської Православної Церкви. В статутних документах Руської Православної Церкви встановлено кілька ознак канонічного зв’язку Української Церкви з Московським Патріархатом, а саме:


  1. Предстоятель Української Православної Церкви, який обирається українським єпископатом, благословляється Московським патріархом .

  2. Українська Православна Церква отримує святе миро від Московського патріарха.

  3. Статут про управління Української Православної Церкви приймається її Собором та схвалюється Московським патріархом.

  4. Архієрейський Собор Руської Православної Церкви має право приймати апеляції від українських єпископів, проти яких винесено церковно-судові рішення в Українській Православній Церкві.

Цим фактично вичерпується залежність Української Православної Церкви від Московського Патріархату".

Але цей список треба розширити наступними ознаками зв’язку УПЦ з Московським Патріархатом:


  1. УПЦ не виступає суб'єктом у міжправославних заходах, її предстоятель є рядовим членом делегацій РПЦ.

  2. Про обрання її предстоятеля не інформуються інші Помісні Церкви, як і предстоятелі інших помісних Церков не інформують його про своє обрання.

  3. Предстоятель УПЦ не поминається в диптиху предстоятелів і не зачитує його сам.

  4. Предстоятель УПЦ є членом Синоду Церкви-Матері, отже на нього поширюється обов'язковість рішень цього органу.

  5. Статут УПЦ є другорядним у порівнянні зі статутом РПЦ (яким, власне, регулюється застосування статуту УПЦ);

  6. На кожній парафії УПЦ має згадуватися ім'я Московського патріарха.

  7. Кількість і границі єпархій, кількість правлячих архиєреїв визначається РПЦ.

  8. Єпископи УПЦ мають обов'язок бути присутніми за Соборах РПЦ.

  9. Право на апеляцію, передбачене канонами Вселенських соборів, для рядових кліриків УПЦ обмежено границями УПЦ, для єпископів – границями РПЦ.

  10. Рішення Помісного і Архиєрейського Собору РПЦ також обов‘язкові для виконання в УПЦ, як і участь делегатів від єпархій УПЦ в роботі цих органів РПЦ. Нічого подібного для ПЦУ в стосунку до ВП не передбачено.

Щодо ПЦУ єп. Сильвестр бачить наступні обмеження автокефалії:

"Що стосується ПЦУ, то вона є автокефальною. Це проявляється, перш за все, в тому, що ПЦУ сама обирає та поставляє свого Предстоятеля. Однак, статутні документи ПЦУ зберігають за Константинопольським Патріархом певні владні прерогативи, а саме:


  1. ПЦУ отримує від Константинопольського Патріарха святе миро.

  2. Константинопольський Патріарх має виключне право тлумачити положення Статуту ПЦУ по відношенню до томосу про автокефалію.

  3. Усі питання життя ПЦУ, які не оговорені в тексті Статуту, мають вирішуватися комісіями, створеними з представників Константинопольського патріархату та ПЦУ.

  4. Хоча Предстоятель ПЦУ обирається українським єпископатом, але в разі конфліктів, які виникають під час його обрання, ПЦУ має звертатися за допомогою до Вселенського Патріарха.

  5. Усім клірикам ПЦУ (єпископам, священникам та дияконам) надано право подавати до Константинопольського Патріарха апеляції на судові рішення, прийняті церковно-судовими інстанціями ПЦУ.

  6. ПЦУ має звертатися до Вселенського Патріарха для вирішення важливих питань церковного, догматичного та канонічного характеру.

  7. ПЦУ не має права створювати свої єпархії, парафії та інші структури в українській діаспорі. Ексклюзивне право на духовне окормлення діаспори закріплюється за Константинопольським Патріархом".

Розглянемо ближче те, що він вважає обмеженнями та порівняємо з правам УПЦ.


  1. "ПЦУ отримує від Константинопольського патріарха святе миро" – так само, як і ще кілька Помісних Церков, зокрема Єрусалимський патріархат; подібне прописано, наприклад, у Статуті Православної Церкви в Чеських землях та в Словаччині.

  2. "Константинопольський Патріарх має виключне право тлумачити положення Статуту ПЦУ по відношенню до томосу про автокефалію" – а кого, як не автора, запитувати про те, що він мав на увазі?

  3. "Усі питання життя ПЦУ, які не оговорені в тексті Статуту, мають вирішуватися комісіями, створеними з представників Константинопольського патріархату та ПЦУ" – тут владика перекручує, адже йдеться про право, а не обов'язок. Про це йшлося вище.

  4. "Хоча Предстоятель ПЦУ обирається українським єпископатом, але в разі конфліктів, які виникають під час його обрання, ПЦУ має звертатися за допомогою до Вселенського патріарха" – тут єп. Сильвестр знову дещо перекрутив оригінал, в якому йдеться про "непереборні проблеми, що порушують єдність Церкви, про це повідомляється негайно Вселенському Патріарху, першому в Православній Церкві, і він шукає рішення цього". А якщо все проходить гладко, то навіть отримувати благословення непотрібно. На відміну від УПЦ.

Ось кілька прикладів втручання Вселенського Патріарха: скликання наради в Болгарії для подолання розділення, що виникло в БПЦ через негативне ставлення частини Церкви до співпраці патріарха з комуністичною владою; скликання наради в Константинополі для розв’язання кризи в Єрусалимі, внаслідок чого Патріарх Іриней був відсторонений; звернення єрархів Кіпру до Вселенського через тривалу недієздатність архиєпископа, який через похилий вік втратив можливість адекватно реагувати, але залишався живим – було вирішено, що слід обрати нового архиєпископа. Отже практика звернення до Вселенського Патріарха за останні тридцять років щонайменше тричі вживалася різними автокефальними Церквами. Чи вони недостатньо автокефальні?


  1. "Усім клірикам ПЦУ (єпископам, священникам та дияконам) надано право подавати до Константинопольського Патріарха апеляції на судові рішення, прийняті церковно-судовими інстанціями ПЦУ" – саме таке право гарантують всім клірикам канони Вселенських соборів; в ПЦУ, на відміну від УПЦ, немає обмежень на апеляцію.

  2. "ПЦУ має звертатися до Вселенського Патріарха для вирішення важливих питань церковного, догматичного та канонічного характеру" – владика знову плутає право і обов'язок, забуваючи, що на будь-які зміни до статуту УПЦ треба отримати схвалення патріарха Московського, а зміни до статуту РПЦ автоматично поширюються на УПЦ (що ми бачили в 2017 р.).

  3. "ПЦУ не має права створювати свої єпархії, парафії та інші структури в українській діаспорі. Ексклюзивне право на духовне окормлення діаспори закріплюється за Константинопольським Патріархом" – етнофілетична еклезіологія РПЦ передбачає лише розширення "русскава міра". Еклезіологія Вселенського Патріархату готує ґрунт для виникнення нових помісних Церков. Саме тому не можу не погодитися з єп. Сильвестром, котрий зазначає: "Ми стикаємося сьогодні з двома дуже різними інтерпретаціями устрою Світового Православ’я".

Ще є один нюанс: це історія того, як Статути виконуються. В РПЦ є тридцять років історії, яка свідчить, що кожного разу коли є потреба, вона прямо (як у випадку з Філаретом) чи опосередковано (як у випадку з роботою статутної комісії УПЦ під керівництвом митр. Іларіона Шукала) втручалася в те, що навіть нею самою було віднесено до компетенції УПЦ. Чим доведено, що насправді, як це характерно для Росії, жодні писані документи там не вважають обов‘язковими, якщо виникає потреба зробити щось інше. За два роки ПЦУ не зафіксовано жодної спроби Вселенського Патріархату прямо чи опосередковано втручатися у справи ПЦУ.

Статут ПЦУ готувався до об‘єднавчого собору, коли ніхто не міг передбачити, як все пройде і як буле далі. Основа статуту була запропонована Вселенським Патріархатом, але він зазнав низки істотних доопрацювань під час роботи спільної комісії перед Собором (наприклад повністю була змінена у бік підвищення компетенція Помісного Собору). Тому низка тверджень Сильвестра щодо ПЦУ зараз – не більше, ніж припущення, адже ще не було змін до Статуту (хоча статутна комісія на чолі з митрополитом Епіфанієм створена, отже такі напрацювання будуть), в той час як до статуту РПЦ і УПЦ не раз вносилися зміни, що лише підкреслюють тенденцію звуження прав УПЦ з метою тісніше прив‘язати її до РПЦ.

Два предстоятеля - фото 60833
Два предстоятеля
Джерело фото: censor.net.ua

Зведена таблиця відмінностей в статутних документах ПЦУ і УПЦ

ПЦУ

УПЦ

Суб'єктність у спілкуванні з Помісними Церквами

+

-

Розсилання та отримання Мирних грамот предстоятелем

+

-

Поминання в диптиху предстоятелів

+

-

Додаткові дії Церкви-Матері після обрання предстоятеля

-

+

Участь мирян у обранні предстоятеля

+

-

Отримання мира від Матері-Церкви

+

+

Необхідність затвердження/схвалення статуту Церквою-Матір'ю

-

+

Членство предстоятеля в статутних органах Церкви-Матері

-

+

Згадування імені предстоятеля Церкви-Матері на парафіях

-

+

Обов'язок єпископів приймати участь у соборах Церкви-Матері

-

+

Обов'язковість рішень соборів Церкви-Матері

-

+

Затвердження меж єпархій (і кількості правлячих архієреїв) Церквою-Матір'ю

-

+

Наявність обмежень щодо апеляції

-

+

Илья Бей

Статутні документи УПЦ і ПЦУ: порівняльний аналіз – інша точка зору

Цього року так звана Українська Православна Церква (тобто філія Російської Православної Церкви в Україні, що далі називатиметься відповідно до статутних документів "УПЦ") відмічає тридцять років від надання "незалежності та самостійності" в іменній грамоті тому, чиє ім'я звідтам воліють викреслити.

Отже, на сьогодні документами, які визначають канонічний статус та внутрішній устрій Української Православної Церкви, є:


  1. Глава Х Статуту Російської Православної Церкви (в редакції 2017 р.);

  2. Визначення Архиєрейського Собору Російської Православної Церкви від 27 жовтня 1990 р.;

  3. Благословенна Грамота Святішого Патріарха Алексія від 27 жовтня 1990 р.;

  4. Статут про управління Української Православної Церкви (в редакції 2007 р.).

Ці документи розставлені в порядку застосування. Адже, відповідно до п. І.4 "Русская Православная Церковь… осуществляет свою деятельность на основе… настоящего Устава" (тобто статуту РПЦ). Хтось міг би заперечити, сказавши, що в Україні діє УПЦ, але це не так. Адже Статут РПЦ вказує дещо інше (п. І.3): "Юрисдикция Русской Православной Церкви простирается на лиц православного исповедания, проживающих на канонической территории Русской Православной Церкви: в Российской Федерации, Украине, … а также на добровольно входящих в нее православных, проживающих в других странах". Тобто, як би не називалася філія в Україні, Україна з точки зору Москви – канонічна територія РПЦ. Крім того, треба пам'ятати, що назва "РПЦ" синонімічна назві "Московський патріархат" (п. І.2): "Входящие в Русскую Православную Церковь Автономные и Самоуправляемые Церкви… канонически составляют Московский Патриархат".

Фейкова грамота про заснування УПЦ, в якій викреслено ім'я Митрополита Філарета - фото 60831
Фейкова грамота про заснування УПЦ, в якій викреслено ім'я Митрополита Філарета

Статуту РПЦ підпорядковується решта документів, котрими регулюються права УПЦ. Саме тому, порівнювати доцільно не одні лише статути ПЦУ та УПЦ, а статут ПЦУ та гл. Х статуту РПЦ (і лише в додатку до неї статут УПЦ). Справа в тому, що редакція статуту РПЦ 2017 року суттєво звузила і без того обмежену самостійність УПЦ, що вже було предметом мого порівняльного аналізу.

Ситуація з ПЦУ набагато простіша – документів лише два:


  1. томос про автокефалію ПЦУ;

  2. статут ПЦУ.

Такий порядок застосування документів визначений у томосі.

Томос про автокефалію ПЦУ - фото 60832
Томос про автокефалію ПЦУ

Суб'єктність

Перша стаття Статуту ПЦУ говорить, що «Православна Церква України є … невід’ємно єдиною з Матір’ю Великою Христовою Церквою в Константинополі і через неї з усіма іншими Православними Автокефальними Церквами». Єп. Сильвестр Стойчев, котрий нещодавно опублікував свій порівняльний аналіз статутів, вбачає в цьому наступне обмеження: "ПЦУ має спілкування з іншими Помісними Церквами не безпосередньо, а виключно через Константинопольський Патріархат". Тоді як томос передбачає не лише неопосередковане спілкування з іншими помісними Церквами, а навіть розсилання і отримання Мирних Грамот, тобто повідомлень про обрання і інтронізацію нових предстоятелів: "Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями". Також у томосі сказано, що предстоятель ПЦУ має починати свої поїздки з Константинополя (як першого з престолів та Церкви-Матері для ПЦУ). Жодних обмежень щодо подальших візитів немає. А статут лише підкреслює, що ПЦУ через Константинополь увійшла у спілкування з усіма помісними Церквами, що не припинили спілкування із ним. Більш того, суб'єктність ПЦУ як рівної всім іншим помісним Церквам прописана і в томосі: "ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світовi Православнi Церкви визнавати її як сестру".

Таким чином, у стосунках з іншими помісними Церквами предстоятель ПЦУ має суб'єктність, а предстоятель УПЦ – ні, що виразно було продемонстровано під час його візиту до Амману у складі делегації РПЦ ("В составе официальной делегации Русской Православной Церкви – Блаженнейший митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий…". Власне, після цієї цитати з сайту РПЦ будь-яку дискусію про суб'єктність чи незалежність УПЦ та її предстоятеля можна вважати закритою, оскільки, 1) відповідно до п. IVб 7 й) Статуту УПЦ "підтримання міжконфесійних та міжрелігійних зв’язків в Україні та за її межами" (тобто міжнародне представництво УПЦ) віднесено до компетенції Синоду УПЦ; 2) на засіданні Синоду УПЦ від 06.12.2019 р., що передувало зустрічі в Аммані, жодні повноваження представляти УПЦ її предстоятелю не надавалися.

Обрання предстоятеля

Після суб'єктності у між православних стосунках другою суттєвою ознакою незалежності виступає право обрання собі голови – предстоятеля.

В ПЦУ предстоятель обирається на Помісному соборі за участі кліриків і мирян (п. Х.10 і Х.12), про обрання слід повідомити Вселенському Патріарху та предстоятелям і главам Православних Церков. Подальше затвердження, узгодження, благословення чи будь-які форми втручання з боку Матері-Церкви у разі незгоди з кандидатурою предстоятеля ПЦУ не передбачені.

Статутами УПЦ і РПЦ передбачено, що кандидатура предстоятеля має отримати додаткове "благословення" (п. Х.5 статуту РПЦ). Крім того, миряни до вибору предстоятеля попри давню традицію Київської митрополії недопущені. При цьому статут РПЦ ніде не роз'яснює поняття "благословення" та його церковно-правові наслідки. А якщо Московський Патріарх не схоче благословляти, як він не благословив розглядати дворазове одноголосне звернення всього українського єпископату про надання автокефалії за Філарета?

Згадування предстоятеля Церкви-Матері

В ПЦУ ім'я Константинопольського Патріарха як першого серед імен інших патріархів, митрополитів і архиєпископів – предстоятелів Помісних Церков – згадує лише Митрополит Київський (п. VII.1.III). І це – ознака рівності ПЦУ серед сестринських Церков.

В УПЦ (як і скрізь в РПЦ) на кожному приході на першому місці згадується ім'я Патріарха Московського, що є ознакою підлеглості (п. Х.6 "Имя Предстоятеля поминается во всех храмах Украинской Православной Церкви после имени Патриарха Московского и всея Руси")

Ухвалення статуту

Крім того. що у своєму житті і діяльності УПЦ керується статутом РПЦ, а також статутом УПЦ, останній ще підлягає схваленню Патріархом Московським (п. Х.3 статуту РПЦ).

ПЦУ може внести зміни до статуту на засіданні Помісного собору. Жодні подальші дії з боку Матері-Церкви не передбачені.

При цьому будь-які зміни, що вносяться до статуту УПЦ, мають відповідати статуту РПЦ, благословенній грамоти та визначенню Архиєрейського Собору РПЦ, але в решті решт зміни може не схвалити патріарх Московський. Тоді як зміни до статуту ПЦУ мають відповідати духу томосу. А у випадку виникнення питань, неурегульованих статутом, вони (п. І.3) "розглядаються змішаною Комісією, призначеною Вселенським Патріархатом і Автокефальною Церквою в Україні", але все рівно затверджуються Помісним собором.

Участь у статутних органах Церкви-Матері

Єдиний обов'язок, накладений томосом на предстоятеля ПЦУ – участь у міжправославних заходах. Така вимога в томосах вперше з'явилася саме в українському, але причина цього – дії РПЦ, котра проігнорувала Святий і Великий Собор Православної Церкви на Криті в 2016 р. та підбила на це інші Помісні Церкви.

Предстоятель УПЦ, як було показано вище, бере участь як рядовий член в делегаціях РПЦ, обов'язково має бути присутнім на засіданнях Синоду РПЦ, єпископи УПЦ є членами Помісного та Архиєрейського собору РПЦ, тобто так само мають обов'язок бути присутніми на цих заходах (п. Х.9).

Обов'язковість рішень Церкви-Матері

Статут РПЦ передбачає обов'язковість виконання рішень її соборів для УПЦ (п. Х.10): "Решения Поместного и Архиерейского Соборов являются обязательными для Украинской Православной Церкви".

Статут ПЦУ передбачає право звернутися до Церкви-Матері за консультаціями (п. IV.1.III): "З найважливіших питань, які потребують спільних обговорень та дій, задля кращої підтримки Православної Церкви, Священний Архиєрейський Собор в Україні звертається до Вселенського Патріарха, який охоче надає сприяння та оголошує потрібне рішення Священному Архієрейському Собору Церкви України".

Є речі, що виходять за рамки компетенції будь-якої Помісної Церкви, коли вони стосуються всього Православ‘я, догматів, канонів, тощо – сутнісних речей. Тоді Помісна Церква повинна звертатися до Вселенського Патріарха як визнаного авторитету або через нього до Синаксису предстоятелів, бо лише він має право на скликання таких зібрань. Це і мається на увазі в томосі, а не будь-які внутрішні питання.

Можна навести приклад з рішеннями стосовно змін у службі під час пандемії: ПЦУ самостійно рішенням Синоду запровадила Причастя з подаванням мирянам в руки, про що на запит Вселенського Патріарха, звернений до Предстоятелів Помісних Церков, лише інформувала його. Чи здатна УПЦ на такі рішення? Питання риторичне.

Границі єпархій, чисельність правлячих архиєреїв

Створення або скасування єпархій, визначення їхніх границь передбачає визначення кількості єпархій, а, отже, і кількості правлячих архиєреїв. Відповідно до статуту РПЦ, границі єпархій УПЦ в кінці кінців мають затверджуватися Архиєрейським собором РПЦ (п. Х.8), тобто РПЦ визначає кількість правлячих єпископів у своїй українській філії.

ПЦУ сама визначає кількість і границі своїх єпархій, Церква-Матір не накладає на неї жодні обмеження.

Апеляція

Право на апеляцію для кліриків передбачено правилам 9 і 17 IV Вселенського собору. Зокрема, правило 9 вказує: "… Якщо ж клірик зі своїм або з іншим єпископом має судову справу, нехай судиться в обласному Соборі. Якщо ж на митрополита області єпископ або клірик має невдоволення, нехай звертається до екзарха великої області, чи до престолу царюючого Константинополя, і перед ним нехай судиться."

Правила, затверджені Вселенськими соборами, мають пріоритет над положеннями, котрі прийняли для себе окремі Помісні Церкви.

Статут РПЦ, всупереч згаданим правилам Вселенського собору, обмежує права своїх кліриків на апеляцію до Вселенського престолу, тобто максимально закабаляє свій причт, тоді як статут ПЦУ прямо посилається на ці правила.

Окормлення діаспори

Єп. Сильвестр сам говорить про те, що статут УПЦ не передбачає можливість створення її установ закордоном. Більш того, п. VIII, 2 говорить "Парафія становить частину єпархії, яка перебуває під керівним наглядом свого єпархіального архиєрея і керується священником-настоятелем, який призначається єпархіальним архиєреєм". Тобто будь-яка парафія обов'язково має входити до складу певної єпархії. Оскільки закордонних єпархій УПЦ не існує, то і закордонних парафії УПЦ не може бути. Саме тому, за свідченням єп. Сильвестра, призначення кліриків на ці парафії "відбувається за клопотанням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України. Українські православні громади закордоном включаються до складу закордонних єпархій Руської Православної Церкви". Отже, він сам визнав, що закордонних парафій саме УПЦ не існує, всі "українські" парафії входять до складу РПЦ.

В обмеженні юрисдикції ПЦУ границями Україні Вселенський Патріархат керується зовсім іншою еклезіологією. Московський патріархат, а часто й інші помісні Церкви намагаються створювати власні національні парафії, вікаріатства, єпархії закордоном в ентофілетичному дусі, "для своїх". Але Константинополь іде іншим шляхом – утворенням наднаціональних структур в кожній державі, наприклад Рад православних єпископів чи Єпископських конференцій у якійсь країні, як, наприклад, в Італії. Адже ап. Павло писав свої листи за помісним, а не національним принципом (лише один лист з чотирнадцяти адресований народу).

Якщо не розуміти цієї Павлової еклезіології, такі обмеження здаються суттєвими, але насправді ця модель дозволить з часом створити Православну Церкву Німеччини чи Православну Церкву Скандинавії. Ми бачимо на прикладі України, що Вселенський патріархат з легкістю "відпустить" ці нові Церкви, тоді як Московський намагатиметься утримати "своє" ціною розірвання спілкування з сестринськими Церквами.

далі буде

Илья Бей

Параду балканских автокефалий быть?

Поскольку письмо-обращение Президента Северной Македонии в наших интернетах ходит только в выжимках, пересказах и переложениях с греческого/английского, я перевел его с македонского полностью. В третьем абзаце и в оригинале странный оборот.

г. Скопье, 16 сентября 2020 г.

Ваша Святость,

мне представилась особая честь обратиться к Вам и выразить свои сердечные пожелания по поводу начала Нового церковного года.

История говорит, что постоянно необходимо сообразовываться со временем и использовать его на благо людей. Вселенский Патриархат – это пример того, как сохранять ценности и в то же время быть динамичным перед лицом нынешних вызовов.

Как президент моей страны, я хочу лично сообщить вам, что как страна в течение трех последних лет мы решили использовать время в наших интересах и оставить позади исторические разногласия.

Я обращаюсь к вам от имени многих моих сограждан, которые идентифицируют себя как православные христиане, единственное желание и потребность которых - примириться со своими соседями и двигаться к общему будущему, сосуществованию и истинной свободе.

В этой связи прошу Ваше Святейшество принять ходатайство нашего благочестивого народа и нашей Церкви и воспользоваться своим правом на апелляцию, чтобы наши граждане православного вероисповедания наконец получили возможность быть равными с прочими православными христианами мира.

Желаю вам здоровья во время большой неопределенности в связи с охватившим мир медицинским кризисом.

С уважением,
Стево Пендаровский


Илья Бей

По поводу Заявления рабочей группы Координационного совета «Христианское видение»

Мне кажется, что формулировки чрезвычайно важны.
Выборы можно признать состоявшимися или несостоявшимися.
В последнем случае действующая власть продолжает оставаються легитимной до оглашения Центральной избирательной комиссией результатов следующих выборов, проведение которых может отложиться из-за введения карантина, военного положения и т. д.
Если признать выборы состоявшимися, возможны даже три варианта.
1. Признать победителем Тихановскую. Тут очень много зависит от лидеров мирового сообщества. Они должны увидеть в ней легитимного Президента Беларуси, установить с ней контакт, но это случится не раньше, чем Тихановскую начнут признавать Президентом в самой Беларуси. Что невозможно, если выборы признать несостоявшимися.
Однако первые подвижки в этом направлении есть: Литва признала Тихановскую.
2. Признать победителем Лукашенко. Думаю, таковые в меньшинстве.
3. Признать выборы состоявшими, но такими, результаты которых установить невозможно. Тогда ни Тихановская, ни Лукашенко не могут считаться Президентами. Но коль так, с момента оглашения результатов отсчитывается срок истечения полномочий действующего. В идеале, подобное должна объявить действующая ЦИК, но при нынешнем ее составе на такое вряд ли можно рассчитывать, хотя все еще есть надежда, что сохранились вменяемые судьи, способные принимать правосудные решения.
Если же избранного Президента нет, должен наступить период межвластия, с неумолимы проведением новых выборов в кратчайшие сроки.
Однако именно последний вариант делегитимизирует Лукашенко и выставляет его фальсификатором и узурпатором.
Илья Бей

Проверка белорусов на прочность "от Гундяева"

Гундяев сегодня поменял своего экзарха в Беларуси. Но имел ли он на это право?
Экзархом обычно называют старшего епископа отдельного церковного округа (экзархата), расположенного за пределами страны основной юрисдикции данной поместной церкви (патриархата). А название "Белорусская православная церковь" – это лишь красивое название округа РПЦ в Беларуси.
У этого округа, согласно Уставу РПЦ, есть лишь имитация автономии, заключающая в том, что собрание епископов этого округа называется греческим словом "Синод", и что этот Синод делает представления Синоду РПЦ и патриарху Московскому об архиереях и епархиях. Все это регулируется гл. XIII Устава РПЦ.


Как обычно, в Устав РПЦ заложена коллизия
С одной стороны, в нем как бы сказано, что Гундяев может со своим московским Синодом напрямую назначать экзарха: "Экзарх избирается Священным Синодом и назначается Патриаршим Указом" (п. 9). С другой стороны, "Экзарх является епархиальным архиереем своей епархии" (п. 10). Но представление епархиальных архиереев относится к компетенции Синода Экзархата: "Епархиальные и викарные архиереи Экзархата избираются и назначаются Священным Синодом по представлению Синода Экзархата" (п. 12). Пункты 10 и 12 разъясняют механизм, предполагаемый в. 9.
Кроме того, согласно данным официального сайта БПЦ, последнее заседание ее Синода состоялось 9 апреля и было посвящено угрозе коронавируса.
Каноническо-административные выводы
Все изложенное позволяет занимать следующую позицию: 1) поскольку согласно п. 10, экзарх является архиереем своей епархии, он не может быть назначен из-за границ Беларуси или переведен за ее границы; 2) поскольку избрание архиереев БПЦ происходит по представлению Синода Экзархата, а никаких кадровых заседаний Синода не было, то и никаких кадровых изменений в БПЦ быть не может.
Коллизия же заключается в том, что в московском чтении п. 9 власть Гундяева над Беларусью абсолютна, и он может принимать в ней любые кадровые решения, не спрашивая мнения белорусского Синода.
Однако, если считать положения Устава РПЦ соотносящимися друг с другом, мы видим, что Гундяев и Ко в решении о замене белорусского экзарха вышли за рамки собственной компетенции и нарушили, тем самым, собственны Устав. Это делает решение "экзархом всея Беларуси, митрополитом Минским и Заславским назначить Преосвященного епископа Борисовского и Марьингорского Вениамина, сохранив за ним временное управление Борисовской епархией" ничтожным.
Кроме того, как обычно, практика РПЦ здесь расходится с древними традициями, согласно которым архиерея избирает из своей среды епархиальное собрание, а перевод с кафедры на кафедру без чрезвычайных обстоятельств запрещен.

Выбор есть
Естественно, у белорусских епископов есть выбор. Можно сделать вид, что Москва будет им напрямую диктовать свою волю, ставить над ними начальником того, кого пожелает, и плевать на те права экзархата, которыми сама их и наделила. Можно собраться на Синод Экзархата (и для этого избрать из своей среды временного председательствующего, которым не должны быть ни Павел, ни Вениамин), и подать свою кандидатуру Москве. А можно принять предложение патриарха Варфоломея и войти в состав обновленной Киевской митрополии Вселенского патриархата, из которой вышло уже две поместных Церкви: Польская Автокефальная Православная Церковь и Православная Церковь Украины.
Илья Бей

Новий Митрополит Мінський — нарешті білорус, але лукашист, якого спустили з Москви

По-перше, у внутрішньополітичному сенсі нічого не зміниться. Як прокоментував "Белсату" отець Олександр Шрамко, якого у 2018 році якраз митрополит Павло заборонив у служінні за критику церковних верхів, «Веніамін – це прихильник державної лукашенківської ідеології, – Це лукашист. До Білорусії він прихильний в такій же мірі, як і Олександр Лукашенко».

По-друге, сама процедура призначення нового митрополита Мінського в Москві була наругою навіть над тими мізерними правами Екзархату, що закріплені в статутних документах РПЦ.

Як зазначив відомий релігієзнавець Ілля Бєй в ексклюзивному коментарі Churcher, Гундяєв і Ко в рішенні про заміну білоруського екзарха вийшли за рамки своєї компетенції й тим самим порушили власний Статут.

“Екзархом зазвичай називають старшого єпископа окремого церковного округу (екзархату), розташованого за межами країни основної юрисдикції даної помісної церкви (патріархату). У цього округу, відповідно до Статуту РПЦ, є лише імітація автономії, яка полягає у тому, що збори єпископів цього округу називаються грецьким словом "Синод", і що цей Синод робить подання до Синоду РПЦ і патріарха Московського про архієреїв і єпархії. Все це регулює гл. XIII Статуту РПЦ.
З одного боку, в ньому як би сказано, що Гундяєв може зі своїм московським Синодом безпосередньо призначати екзарха: "Екзарх обирається Священним Синодом і призначається Патріаршим Указом" (п. 9). З іншого боку, "Екзарх є єпархіальним архієреєм своєї єпархії" (п. 10). Але подання єпархіальних архієреїв належить до компетенції Синоду Екзархату: "Єпархіальні та вікарні архієреї Екзархату обираються і призначаються Священним Синодом за поданням Синоду Екзархату" (п. 12). Пункти 10 і 12 роз'яснюють механізм, передбачуваний у п. 9.
Крім того, згідно з даними офіційного сайту БПЦ, останнє засідання її Синоду відбулося 9 квітня і було присвячено загрозі коронавірусу”, ­- зауважив експерт.

З цього магістр богослов’я Ілля Бєй робить такі канонічно-адміністративні висновки:
“Все викладене дозволяє займати таку позицію: 1) оскільки відповідно до п. 10, екзарх є архієреєм своєї єпархії, він не може бути призначений із-за меж Білорусі або переведений за її межі; 2) оскільки обрання архієреїв БПЦ відбувається за поданням Синоду Екзархату, а ніяких кадрових засідань Синоду не було, то й жодних кадрових змін в БПЦ бути не може.
Колізія ж полягає в тому, що в московському читанні п. 9 влада Гундяєва над Білоруссю абсолютна, і він може приймати в ній будь-які кадрові рішення, не питаючи думки білоруського Синоду.”

“Крім того, як завжди, практика РПЦ тут розходиться з давніми традиціями, за якими архієрея обирають з-поміж себе єпархіальні збори, а переведення з кафедри на кафедру без надзвичайних обставин заборонено” - нагадує релігієзнавець.

На запитання Churcher про те, що можуть зробити в таких умовах білоруські архієреї, він відповів наступне:
“Природно, у білоруських єпископів є вибір. Можна удати, що Москва буде їм безпосередньо диктувати свою волю, ставити над ними начальником того, кого забажає, і плювати на ті права екзархату, якими сама їх і наділила. Можна зібратися на Синод Екзархату (і для цього обрати з-поміж себе тимчасового головуючого, яким не повинні бути ні Павло, ні Веніамін), і подати свою кандидатуру Москві. А можна прийняти пропозицію патріарха Варфоломія й увійти до складу оновленої Київської митрополії Вселенського патріархату, з якої вийшло вже дві помісних Церкви: Польська Автокефальна Православна Церква та Православна Церква України”.

Який шлях оберуть ієрархи БПЦ — побачимо.
Илья Бей

Духовенство на распутье: баллотироваться или нет

Я полагаю, что уже многих утомил словоизвержениями Луки Копростома, но он не перестает сотрясать воздух презабавнейшим образом.
Он вопрошает: "Вы можете себе представить ситуацию, когда Христос, посылая своих апостолов на проповедь, дает им такие наставления: «Ваша первоочередная задача – войти в систему управления государством и стать членами сената или магистрата. Будет очень хорошо, если кто-то из вас станет народным трибуном. О проповеди Евангелия забудьте вовсе. Участие в политической власти в стране – ваша первоочередная задача». "
А ведь всего десять лет назад: "Одесская областная организация Партии регионов (ПР) утвердила список кандидатов в депутаты от ПР в Одесский облсовет, сообщает издание "Коммерсантъ-Украина". Возглавил его митрополит Одесский и Измаильский УПЦ МП Агафангел (Саввин). Во время недавней президентской кампании он призывал прихожан Одесской епархии голосовать за Виктора Януковича. "Митрополит поддерживал нас, когда мы были в оппозиции. Сейчас наша моральная обязанность поддержать его, когда мы у власти",– объяснил народный депутат Юрий Болдырев (ПР).
Впрочем, секретарь Одесской епархии УПЦ МП протоиерей Андрей Новиков назвал другую причину, заставившую митрополита Агафангела баллотироваться в депутаты. "Мы живем в стране, где до сих пор не созданы нормальные условия для деятельности церкви. Поэтому мы должны поддерживать те силы, которые заботятся о каноническом православии. Партия регионов в данном случае – это мейнстрим",– заявил протоиерей."
Впрочем, Лука и сам осознает, что с Агафангелом как-то неловко получилось: "Прошлый опыт участия духовенства в выборных органах показал, что это участие малоэффективно и приносит серьезный вред духовному состоянию депутата-священника. Если священник пошел в политику, он уже не может в полной мере быть священником, потому что, по слову Спасителя, двум господам служить невозможно." Полагаю, этот тезис Луки распространяется не только на священников, но и на архиереев. А значит, во время депутатства Агафангел с точки зрения Луки не мог быть в полной мере епископом. Если бы Лука был последовательным, он должен был бы написать, что недоепископ поставлял недосвященников и недодиаконов. И совершал недолитургию.
Но когда флюгер истории повернулся не в пользу РПЦвУ, Лука просился обличать каноническую украинскую церковь в политической заангажированности.
Кстати, Синод его родной РПЦ также позволяет духовенству баллотироваться: "в том случае, когда избрание иерархов или духовенства в законодательный (представительный) орган власти вызвано необходимостью противостоять силам, в том числе раскольническим и иноконфессиональным, стремящимся использовать выборную власть для борьбы с Православной Церковью. В каждом подобном случае Священный Синод или Синод самоуправляемой Церкви определяет лиц для участия в выборах в органы государственной власти и в индивидуальном порядке преподает на это благословение. При этом даже участие в выборах по партийным спискам не дает священнослужителю право быть членом политической партии" (Документы Архиерейского собора РПЦ-2011).
На Кипре бы посмеялись: там архиепископ еще и президентом был.
"16 августа 1960 года после объявления Кипра независимой республикой архиепископ Макарий принял на себя обязанности президента страны, победив на выборах 13 декабря 1959 года и набрав 66,29 % голосов избирателей. В феврале 1968 года архиепископ Макарий повторно избирается президентом Кипрской республики.
В феврале 1973 года архиепископ Макарий в третий раз был избран президентом Кипрской республики. 7 марта того же года три митрополита Кипрской Церкви приняли решение извергнуть своего предстоятеля из священного сана и перевести в разряд мирян, поскольку тот не пошел навстречу их требованию отказаться от должности президента. Деяние митрополитов было осуждено народом и не было признано предстоятелями Поместных Православных Церквей. С 5 до 14 июля 1973 года в Никосии проходил Великий Собор, на котором решение митрополитов было объявлено неканоническим и не имеющим силы. На призыв восстановить прежнюю каноническую связь с архиепископом преосвященные, несмотря на увещания и убеждения, ответили отказом, за что и были извергнуты из сана."